Передумови впровадження християнства як державної релігії

На об’єднаних Володимиром землях мешкали різні племена й народи. Усі вони дотримувалися своїх споконвічних звичаїв і традицій, вірили у своїх богів, які здебільшого були різними навіть у споріднених племен, різнилися мовою, побутом, а найвіддаленіші – й способом життя.

За таких умов територіальна єдність держави, підтримувана лише силою зброї, була доволі примарною. Щоби виплекати могутню імперію – а саме такий намір мав Володимир, – він мусив поклопотатися про ідеологічне бґрунтування свого володарювання.

За давніх часів право володарювати вважалося дарованим богами. Подібних уявлень дотримувались і наші предки. За умов панування язичницьких культів Володимир наражався на небезпеку постійного спротиву племен, що поклонялися кожне своєму богові й корилися освяченому тим богом правителю.

Київський князь знищив племінні князівські династії, проте залишилися боги… І вони вустами жерців-волхвів намовляли люд до поновлення споконвічного порядку.

Володимирова імперія була несумісна із язичницьким багатобожжям. Для всієї держави мусив бути єдиний Бог, який своєю волею надав право володарювати київському князеві.

Вибір віри

Князеві Володимиру випало жити за часів, коли великого поширення набувало християнство.

Тож не дивно, що з-поміж русичів багато було християн. Як християнку знаємо княгиню Ольгу – Володимирову бабусю. Джерела до наших днів зберегли легенди про те, як сам Володимир зважено і прискіпливо вибирав нову віру для себе та своєї держави. Попервах він буцімто взагалі спробував обійтися без нововведень і заходився реформувати язичництво. Літописець оповідає, зокрема, що Володимир, утвердившись у Києві, наказав поставити неподалік князівського палацу ідолів Перуна, Хорса, Даждьбога, Стрибога, Симаргла і Мокоші – найшанованіших слов’янських богів.Цим богам, за задумом князя, мусили поклонятися всі племена. Одначе спроба виявилася невдалою.

Тоді Володимир запросив до себе представників різних народів, що сповідували віру в єдиного бога – іслам, іудаїзм, римське (католицьке) християнство та візантійське, або, як тоді казали, грецьке (православне) християнство.

Насправді впровадження християнства як державної релігії було визначено самим плином життя.

Літописна легенда про хрещення Володимира та впровадження християнства на Русі.

Впровадження християнства літописець пов’язав із походом Володимира на грецьке місто Херсонес (Корсунь) у Криму, що належало тоді до візантійських володінь. Змусивши мешканців міста відчинити браму, Володимир звернувся до володарів Візантії з вимогою віддати йому за дружину їхню сестру. Шлюбові перешкоджало язичництво київського князя. Охрестившись у Херсонесі та одружившись із Анною – так звали візантійську принцесу, Володимир повернувся до Києва. Зі собою київський князь привіз корсунське духівництво, книги, ікони, хрести, мощі папи Римського св. Климентія.

Потому він вдався до рішучих заходів для охрещення киян.Великий князь розіслав по місту гінців із розпорядженням наступного дня прибути до Дніпра. Більшість киян разом із дітьми прийшли до річки та увійшли у воду. У присутності Володимира священики їх охрестили. Навернення до християнства киян започаткувало охрещення всієї країни.


Прийняття християнства на Русi справило величезний вплив на подальший розвиток держави.
Укріпилася центральна князівська влада, освячена церквою.
Зміцнилося міжнародне становище Київської Русі, рівноправних відносин із християнськими країнами, передусім із Візантією.
Християнство сприяло розвитку культури: кам'яного зодчества, іконопису, мозаїки, фрески тощо; Русь ознайомилася з античними традиціями, розквітла книжна культура, архітектура й живопис, золотарство й музика.
Запроваджено слов'янську писемність —кирилицю, започатковане літописання.
Пом'якшилися звичаї, з числа покарань виключено смертну кару, а принцип «око за око, зуб за зуб» замінено на грошові штрафи.
Християнство сприяло початку формування єдиного руського народу.
З утвердженням християнства на наших землях зміцніла сім’я, закріпилося шанобливе ставлення дітей до батьків, великої пошани набула жінка-матір. Поступово люди вчилися бути відповідальними за свої вчинки, адже кожен згідно із християнським вченням складатиме звіт про своє життя перед Богом.
Давньоруське суспільство почало європеїзуватися.


Ярослав Мудрий (1015—1018, 1019—1054) — прийшов до влади після тривалої боротьби зі своїм братом Святополком. Правління Ярослава було періодом найвищого піднесення Київ­ської Русі.

Усі свої зусилля великий князь спрямував на продовження справи Володимира – посилення єдності, централізації, держави, її європеїзацію. У 1036 р. здобув вирішальну перемогу над печенігами. Ярослав на честь перемоги у 1037 р на місці вирішальної битви побудував перлину середньовічної архітектури – собор святої Софії. За його князювання Київ зріс, зміцнів, утвердившись у ролі культурно –політичного центру країни. Його площа зросла у сім разів. Головним і найбільшим храмом Києва став Софіївський собор, який вражав сучасників внутрішнім оздобленням і довершністтю своїх форм. Київська Софія стала поєднанням Божественого начала й державної влади.Собор Святої Софії побудували візантійські архітектори 1037 р. Він прикрашений мозаїками і фресками, які зображували не лише сцени життясвятих, а й цілком світські сюжети: родину Ярослава, візит Ольги до Константина Багрянородного тощо. Згодом Софійські собори було зведено в Новгороді та Полоцьку.

Слава про Київ тієї доби сягала й західноєвропейських країн. У Києві та багатьох інших містах створено – скрипторії – книжкові майстерні, в яких преписувалися церковні книжки, а також трактати з історії, філософії, права, природничих наук. За правління Яролава Мудрого на давньоруських землях осередком освіти були церкви і монастирі. Стабілізація внутрішнього життя вимагала впорядкування законодавства. За Ярослава було створено перше зведення законів Київської Русі, що містило 18 статей. Ярослав усіляко вприяв утвердженню християнства. За його правління засновано Київську метрополію. У 1051 р. собор руських епископів обрав першого митрополита з русичів – Іларіона (Нікон). 1054 роком у літописі згадується про першопочатки головного монастиря Русі – Печерського, заснованого Антонієм Печерським який прибув до Києва у 1013 р. Вже з кінця ХІ ст.. Печерський монастир став головним ідеологічним центром і культурно – освітнім цетром Київської держави. Тут жили і працювали відомі письменники – історики та літописці: Феодосій, Никон, Нестор, художник Аліпій, лікар Агапіт. Розквіту монастри розквіту і піднесення монастир досяг За Феодосія Печерського. У 1073 році починається зведення майбутньої окраси Печерського монастиря Свято – Успенського собору. Важливе місце в міжнародній політиці київського князя посідала своєрідна сімейна дипломатія, тобто укладання вигідних союзів та угод шляхом династичних шлюбів (сам одружений був з дочкою шведського короля Інгігердою. Син Всеволод – з дочкою імператора Констанина ІХ Мономаха, Ізяслав – з сестрою польського князя Казимира; Святослав – з онукою німецького імператора Генріха ІІ; донька Анна – за французького Генріха І; Анастасія – за угорського Андрія; Єлизавета – за норвезького Гаральда Сміливого.

Недоліком діяльності Ярослава було те, що він не зміг подо­лати згубної практики свого часу і поділив Русь між своїми синами на 12 князівств, чим започаткував процес її феодального розпаду.

¯ Сприяв відновленню сильної князівської влади.
¯ 1016 р. склав перше рукописне зведення законів — «Руську правду».
¯ Сприяв розбудові Києва:
¯ Опікувався будівництвом нових міст і розвитком уже наявних.
зведено Софійський собор, Георгієвську та Ірининську церкви; місто обнесли валами з трьома брамами, одна з яких — «Золоті ворота» була парадним в'їздом; близько 1051 р. св. Антоній, боярський син з Любеча, заснував Києво-Печерський монастир (майбутню Києво-Печерську лавру).
¯ 1051 р. Ярослав сприяв обранню першого руського митрополита Іларіона.
¯ Дбав про розвиток освіти і культури: відкривали церковні, державні та приватні школи, започатковано літописання, при Софійському соборі засновано бібліотеку, де були зібрані твори античних авторів; про поширення освіти свідчать написи на стінах та новгородські берестяні грамоти.
¯ 1036 р. розбив печенігів, які припинили нападати на Русь.
¯ 1043 р. здійснив похід на Візантію. Армію русичів було розбито, воєводу Вишату осліпили, тож для залагодження ситуації укладено договір про службу руських дру­жин у Константинополі, а дочка візантійського імператора Анна Мономах стала дружиною сина Ярослава Всеволода.
¯ Сприяв укладенню династичних шлюбів з європейськими монархічними династія­ми, за що отримав прізвисько «тесть Європи». Сам був одружений з дочкою швед­ського короля Інгігердою, його доньки одружилися: Анна — з королем Франції, Єлизавета — з норвезьким королевичем, Анастасія — з угорським королем; сини уклали шлюб з німецькими принцесами.
Значення діяльності
¯ Київська Русь досягла розквіту і стала однією з провідних держав Європи.
¯ Сприяв посиленню єдності та централізації Русі.

Джерело

Нестор Літописець про Ярослава: «І при нім стала віра християнська плодитися в Русі і розширятися, і чорноризці стали множитися, і монастирі почали з'являтися. (...) І зібрав він писців многих, і перекладали вони з гречизни на слов'янську мову і письмо, і списали багато книг. І придбав він книги, що ними повчаються віруючі люди і втішаються ученням божественного слова. Бо як ото хто-небудь землю зоре, а другий засіє, а інші пожинають і їдять поживу вдосталь, — так і сей. Отець його Володимир землю зорав і розм'якшив, себто хрещенням просвітив, а сей великий князь Ярославсин Володимирів, засіяв книжними словами серця віруючих людей, а ми пожинаємо, учення приймаючи книжнеє».


6806163342162609.html
6806206797129324.html
    PR.RU™